унок залучення  все нових і нових джерел живлення. На цей час серед таких
одночасно  простих за технологією  використання  та  надзвичайно потужних, а
тому і найбільш поширених джерел живлення корупції  можна  назвати наступні:
1) систему  прямого підкупу посадових осіб, суспільних і політичних  діячів,
які мають  можливість сприяти успіхам  комерційних структур шляхом створення
для  них тих чи  інших  переваг, привілеїв  та  економіко-правових пільг; 2)
систему,  що  організаційно  будується  на створенні  акціонерних компаній і
товариств із  включенням  до них як  державних, так і приватних  підприємств
(перші  включаються  у якості "дійних  корів", які вносять  державне майно і
грошові  внески, що  із часом перерозподіляються за принципом:  "з'їмо  сало
твоє,  а потім кожен  своє", на користь  приватних структур); 3) систему, за
якою державні кошти вно-
     37
       сяться у  приватні структури, а у  подальшому процедурне відбувається
процес   списання  цих   боргів   державою,  виходячи  з  умов   "крайньої"'
необхідності  (скажімо, під  гаслами допомоги малому  й середньому  бізнесу,
підтримки  вітчизняного  товаровиробника тощо); 4) механізм, що базується на
наданні  державних  економічних   та  правових  гарантій  під  кредити,  які
отримують суб'єкти  підприємницької діяльності  недержавної форми власності,
що  дозволяє  у  разі  їх  природного  або  штучного   банкрутства  повністю
перекласти тягар виконання боргових зобов'язань на казну  держави (тобто  на
масового платника податків).
     Одним із надпотужних (хоча на цей час вже і "міліючих") джерел живлення
"тіньовиків" був вивіз за кордон  матеріалів (насамперед, металів), сировини
та   енергетичних   ресурсів.  Можливості  масштабів  останнього  явища,  як
відзначалось,   пояснюються   наявністю   величезних,  так   званих  запасів
"наднор-мативів"   та  "неліквідів"  (сировини,   матеріалів,  устаткування,
обладнання), а також значних стратегічних запасів, що  залишились у спадщину
від   адміністративно-планової   системи  розподілу   ресурсів.   Ці  запаси
товарно-матеріальних цінностей, за  різними оцінками фахівців, становили від
третини  до  річного  суспільного  продукту.  Торгівля  цими  ресурсами,  за
залишковою вартістю,  в  тому числі і  вивіз  її за кордон,  здійснювалася у
великих    обсягах    (досить    нагадати    "золотий"    для    вітчизняних
товарно-сировинних бірж період) і приносила "тіньовикам"  величезні особисті
доходи, що осідали у сейфах банківської системи Заходу мільярдами доларів.
     Тому можна  погодитися з думкою Роберта Лейкена, що "там де корупція  є
системою,  ринкові  та  адміністративні   реформи...  можуть   стати  навіть
антипродуктивними...  Послаблення   державного   контролю   може   полегшити
незаконну  ...економічну  діяльність. Більш того, щоб  компенсувати втрачені
доходи бюрократи шукатимуть "заробітків" у інших сферах"'.
     Тобто коли за  економічну реформу видається переважно те,  що її тільки
імітує, а по суті нею не є, то такі "реформаторські"
     ' Див.:  Корупція:  основні аспекти  //Захід: вікно  в  Україну,  -  No
43(301), 15 серпня 1997р. -С. 1.
     38
     дії можуть лише провокувати посилене генерування корупції. У той же час
справжні,  добре  заплановані і скоординовані реформи, що максимально  повно
враховують  по-справжньому  позитивний   світовий  досвід,  навпаки,  значно
скорочують поле коруп-ційних  інтересів та ліквідують  потенційні джерела їх
задоволення.
     Цю  думку   також   підтверджують   і   висновки   аналітиків   Заходу:
"Напівреформи,  безкарність  і  безвідповідальність,  що ними  породжуються,
сприяють  зміцненню  позицій  корупції,  оскільки  з  нарощенням  фінансової
могутності і  політичної  влади  інтереси елітних  угрупувань  щодалі  важче
піддавати  позитивним  змінам  і тому цей соціальний прошарок стає  активною
силою, що перешкоджає чи спотворює  процес ринкового реформування. Безглуздо
нарощувати  антикорупційні  служби  там,   де   бюрократія  має   необмежені
можливості як  завгодно довільно маніпулювати регулятивними обмеженнями, або
відповідно  створювати  любі   режими   вибіркового  цільового  економічного
сприяння"'.
     Неспроможність  значної частини представників колишньої  "директорської
гвардії"  здійснювати керівництво  вже  "майже  комерційними" підприємствами
(здебільше  холдінговими компаніями),  що були  створені останніми під себе,
під  своє найближче і найвідданіше оточення, а також під певне коло рідних і
близьких  їм   осіб),   призводить   до  поглиблення   виробничо-комерційної
стагнації,   накопичення  величезної  заборгованості  та  інших  економічних
негараздів.  У  той же час  необмежена можливість  цих  суб'єктів виробничих
відносин контролювати  значні  обігові  кошти,  урядові дотації  та пільгові
кредити  (в  т.  ч. і  закордонні) дає  солідний  потенціал  для  подальшого
забезпечення  особистого достатку керівництва  зазначених  компаній,  навіть
якщо це і вирішується за рахунок невиплати заробітної плати працівникам  цих
підприємств,  їх відправки  у вимушені багатомісячні відпустки із  подальшим
скороченням тощо.
     Саме  "економія", що має місце за рахунок "безкоштовного"  використання
"безкоштовно"  отриманих основних  фондів  є суттєвою особливістю  сучасного
етапу еволюції процесів "тінізації"
     Див.: Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, - No 43(301),
15 серпня 1997р. -С. 1.
     39
        економіки.  Серед  проявів  механізму  реалізації  останнього  можна
передусім  виділити  наявність  особливого  об'єкта "тіньової" експлуатації,
якими  виступають   ресурси  держави,  великі  державні  (або  вже  змішані)
підприємства,  де держава має так званий "контрольний" пакет акцій. Практика
засвідчує, що на багатьох цих підприємствах,  незважаючи на так звану "зміну
форми   власності"   продовжується   подальше   проїдання   та   неефективне
використання капіталу,  бартерізація відносин,  розквітає  розбазарювання  і
розкрадання  матеріальних і  фінансових ресурсів, марнотратство  коштів,  їх
нецільове використання тощо.
     Особливої уваги потребує висвітлення однієї з найбільш яскравих якісних
особливостей, яка притаманна вітчизняним процесам "тінізації",  що за  суттю
являє  собою тісне і динамічне зрощування "тіньової"" економіки і "тіньової"
політики.
     Так, експерти Українського  центру економічних і політичних  досліджень
вважають, що в Україні на цей  час сформувався не  тільки "тіньовий сектор в
економіці, але і паралельна нелегальна влада, яка зростає і почала дублювати
найважливіші функції держави"'.
     Досить ґрунтовний аналіз тенденцій ієрархічного структу-рування владних
угруповань,    діяльність   яких   спрямована   на   тіньовий   перерозподіл
підконтрольного  їм економічного  потенціалу  країни,  а  також  дослідження
особливостей процесу  зрощування "тіньової" економіки і "тіньової"  політики
був проведений фахівцями Інституту економічних реформ.
     За цими  дослідженнями зазначений процес  вже  пройшов наступні основні
етапи2.
     На першому етапі (1991 - 1993 р.р.)  відбувалося зрощування офіційних і
"тіньових" економічних  відносин, що  як  правило,  будувались  за галузевою
вертикаллю  (міністерство  --  підприємство).  На  цій   основі  формувалися
галузеві адміністративно-економічні  групи (ГГ). З часом їх значення суттєво
знизилося,
     '  Див.:  Тіньова  економіка  та  організована злочинність  в  Україні:
сучасний стан та проблеми боротьби з  ними. //Аналітична доповідь. - 1996. -
С. 1.
     2  Турчинов О.  "Тіньова  економіка і  тіньова  політика".  //Політична
думка. -1996. -No3 -4. -С. 75 -78.
     40
     що пов'язується із порівняною  доступністю цих структур для  контролю з
боку правоохоронних і податкових органів.
     На  другому етапі (1993  -  1994 р.р.) розбудова офіційних і "тіньових"
відносин  базувалася   за  регіональним  принципом.  В  цей  період  навколо
керівників  регіональних державних структур на грунті спільних економічних і
політичних  інтересів  представників  держапарату  і   комерційних  структур
формувались   могутні  регіональні  адміністративно-економічні  групи  (РГ).
Паралельно із цим керівники центральних органів влади  та  їх оточення також
створювали довірені комерційні структури, що функціонували, як і РТ, але вже
в масштабах  всієї  держави. З'явилися центральні адміністративно-економічні
групи (ЦГ).
     На третьому етапі (1994 - 1996 р.р.) йшов процес формування структур  з
використанням   іноземного  капіталу,   створювались  іноземне   орієнтовані
адміністративно-економічні групи (ІОГ).
     На  останньому  етапі  визначилась  тенденція  об'єднання  інтересів та
інфраструктури існуючих чи тільки створюваних  ІОГ з галузевими регіональним
і центральними адміністративно-економічними групами.
     На  підставі  системного  аналізу взаємозв'язку  "тіньова  економіка  і
тіньова  політика"  фахівцями  Інституту  економічних  реформ були  зроблені
наступні  досить  невтішні  висновки:  "Тенденції,  пов'язані з  об'єднанням
представників  різних  ланок  державного  апарату , фінансових, промислових,
аграрних  та   інших  суб'єктів   господарської  діяльності  і  кримінальних
угруповань у могутні адміністративно-економічні  групи (АЕГ),  свідчать  про
те,   що  найближчим  часом  слід   очікувати  економічного   і  політичного
протистояння  між  ними  і  жорсткої боротьби  за тотальну  владу в державі.
Остання  обставина  визначає негативні  наслідки розвитку АЕГ для  економіки
країни.  Оскільки  ключовим і об'єднуючим елементом АЕГ  є  високопоставлені
державні чиновники, остільки економічне посилення  однієї з груп автоматично
веде   до   зміцнення   організаційного   і   політичного   потенціалу    її
адміністративної команди. Створюється  можливість для зміцнення її позицій в
державній  ієрархії та службового просування її  лідерів. Наслідком  цього є
прагнення АЕГ  до монопольного  становища  на окремих  ринках і використання
державних інститутів у боротьбі з
     41
     конкурентами.   Розпочинає   діяти   механізм   обмеження  конкуренції,
породження  монопольне  високих  цін  на  широку групу  товарів  та  послуг,
завдання  значної економічної шкоди підприємствам, які  витіснюються  АЕГ  з
ринків за  їхню  орієнтацію на інші  групи. Все це призводить  до  подальшої
криміналізації і "тінізації" економічних відносин у державі"'.
     З розвитком "тіньової" економіки, відповідно до відомої формули класика
марксизму,  "тіньовий"  капітал   має  тенденцію  до  постійного  зростання.
Внаслідок цього відбувається відплив грошей  з  легального обігу, має  місце
розвиток    процесів    деградації    сфери    матеріального    виробництва,
гіпертрофований  перерозподіл  грошової  маси   в  суспільстві,  маргінальне
розшарування  людей за рівнем доходів і, як наслідок, невпинне зростання цін
на товари й послуги тощо.
     Оскільки  одною  з  особливостей  тіньового  капіталу є  і те,  що  він
використовується  не  у  виробничій  сфері,  а  переважно  в  посередницькій
діяльності,  в  обігу, останнє  надзвичайно ускладнює  механізми  здійснення
необхідного державного контролю за ним.
     Слід також зазначити, що класична схема, яка застосовувалась у боротьбі
з "тіньовими" і, насамперед, кримінально-економічними видами підприємницької
діяльності, на  цей час помітних  результатів  не дала. На останнє вказав  і
Президент України Л. Кучма на засіданні Координаційного комітету по боротьбі
з корупцією та  організованою злочинністю  при Президентові України ЗО січня
1995 року.
     У той же час, відзначаючи особливо негативний вплив "чорної"" складової
"тіньової"" економіки на суспільне виробництво та соціальну сферу, неможливо
скидати  із  рахунків  і  певну  позитивну роль, що  відіграють  неформальна
економіка та нере-гламентована трудова діяльність (які також  включаються до
"тіньової"  економіки  у  широкому її  розумінні) у якості досить ефективних
амортизаторів, що пом'якшують зростання соціальної напруги в суспільстві. До
того ж вони є потужними стиму-
     '  Турчинов О.  "Тіньова економіка  і тіньова  політика". //  Політична
думка. -1996. - No3-4.-С. 82-83.
     42
     ляторами  перекваліфікації кадрів  для  найбільш  вигідних  у  ринкових
умовах видів і сфер діяльності.
     До  основних  чинників,  що  сприяють зростанню неформальної  економіки
(особливо  в  період  системної   кризи  виробництва)  можна   віднести:  1)
недостатність інвестицій, що спрямовуються на створення нових робочих місць;
2)  зростання  рівня  безробіття, що  пов'язано із  швидкою  та  інтенсивною
втратою  (і  у  багатьох  випадках  досить  передчасною) ліквідацією  старих
робочих місць; 3) високий рівень вимушеної неповної зайнятості працюючих; 4)
низькі у порівнянні до потреб цивілізованого відтворення особистості трудові
доходи  широких   верств  населення;  5)  відносна  невигідність   праці   у
формальному секторі економіки у порівнянні із доходами, які можуть приносити
нерегламентовані види трудової діяльності; 6) відсутність  належних умов для
плідного   господарювання  малих  підприємств   (високі  податки,  складнощі
процедури реєстрації, корупція, рекет, нечесна конкуренція, кабальні кредити
тощо).
     До  найбільш поширених видів діяльності, що мають місце  у неформальній
економіці України можна віднести неступні:
     1)  дрібна  торгівля товарами, що  отримані  внаслідок  індивідуального
професійного  "економічного  туризму"  або  від  оптовиків-посередників;  2)
валютні  обмінні  операції,  що  здійснює  дрібний "ринковий  планктон";  3)
наймана праця без  укладання трудових угод; 4) ремісництво та надання послуг
у всіх  їх  нереєстрованих різновидах;  5)  робота  на дачних та присадибних
ділянках  із   наступною  ринковою   реалізацією   отриманої  продукції;  6)
нелегальна  трудова  міграція  за  кордон  у  країни  далекого та  близького
зарубіжжя; 7) "шабашництво" у всіх його проявах і різновидах тощо.
     Головною   особливістю  функціонування  зазначеного  прошарку  дрібного
"ринкового  планктону", який займається нерег-ламентованою діяльністю є  те,
що  він по  справжньому  не  являє собою  сильного  суб'єкта підприємницької
діяльності  (здатного до  згуртованого  самозахисту тощо). Навпаки,  сам він
стає  жертвою  процесів  "тінізації"  і  криміналізації  ринкових  відносин,
оскільки  є потужним джерелом  отримання здирницької наживи  як  малими, так
середніми  і великими "хижаками" ("акулами") "кримінально-чорної"" економіки
та організованої злочинності.
     43
      Слід також  зазначити, що в  сучасних умовах  з'явилася широка палітра
нових  напрямів  масштабної  "тінізації" економічної діяльності.  Проте  при
цьому багато старих форм, що  раніше відносились до  "тіньової" сфери і були
її вагомою складовою, на цей  час або взагалі втратили  свою актуальність  і
зовнішню  атрибутику  (скажімо,  спекуляція, "цеховики"), або різко  знизили
свою частку в загальному тіньовому обороті разом із зменшенням  питомої ваги
державного  сектору  економіки  (тобто  це дрібні  розкрадання  в державному
секторі,  масові  порушення в роздрібній державній торгівлі та  громадському
харчуванні тощо).
     З тих видів "тіньової"" економічної діяльності, що існували раніше, але
останнім часом незмірно зросли (як  кількісно, так і якісно), окрім корупції
представників державного апарату, слід відзначити й такі явища, як "розквіт"
підпорядкованих   мафії   сфер  економічної   діяльності.   Зазначені  явища
потребують окремого розгляду.
     2.2.  Механізми  поширення  впливу  "чорних"  економічних  структур  на
систему державного управління та економіку
     Збільшенню масштабів та подальша внутрішня реструктуризація "тіньового"
сектора  економіки сприяє заміна  одних  спонукальних  мотивів  на інші.  Це
відбуваються  на  тлі посилення  соціально-екбномічної  кризи та політичної,
ідеологічної і адміністративної дезорієнтації широких верств населення. Тому
природно, що у досить значної  частини населення  за  умови, коли міра праці
практично має  незначний вплив  на міру  особистого споживання,  виникає  та
постійно  генерується прагнення  не тільки до "тіньових"  заробітків,  але і
взагалі  до  пошуку  будь-яких  (навіть  і нелегітимних)  додаткових  джерел
особистих доходів. Останнє у кінцевому наслідку стає живлячим середовищем та
вагомим  чинником,  що сприяли  і  сприяють  поглибленню  розвитку  процесів
"тінізації"   економіки    і,    особливо,    розширеному   відтворенню   її
"кримінально-чорних"  складових.  Зазначене наочно  спостерігається протягом
останніх п'яти років.
     44
     Саме  тому окремого  та ретельного наукового  дослідження  на  цей  час
потребує  "чорна"  економіка,  яка, про що відзначалось  раніше, є передусім
надзвичайно   небезпечним   для  існування  держави  структурним   феноменом
масштабування "тіньових" процесів, що мають місце в економіці України.
     Аналізу,   насамперед,   потребують   наявні  якісні  ознаки   і   риси
диверсифікації "чорної""  економіки  в  структури  "світлої"  (традиційної")
економіки, методи і механізми цього проникнення, а також засоби її впливу на
відповідні  органи та  суб'єктів  системи  державного  управління. Необхідно
провести  і  аналітичну  оцінку  загальних  наслідків,  що  справляє  "чорна
економіка" на стан соціально-економічної сфери та суспільства в цілому.
     Як вже відзначалося, у період економічної трансформації, який співпадав
з періодом розбудови державної незалежності України, організована економічна
злочинність була і на цей час залишається одною  з небагатьох по-справжньому
ефективно    функціонуючих    суспільних   структур,   що    здатна   швидко
пристосовуватись до будь-яких соціальних, економічних і політичних змін.
     Дослідження      показують,      що       функціонування       "чорної"
(мафіозно-кримінальної)  економіки  у  власному  автономному   режимі  не  є
закономірним  явищем.  Найбільш  типовим  явищем  є  те,  що,  проникаючи  в
бюрократичні  структури,  диверсифіку-ючи  у  сферу   "світлої"  економічної
діяльності, вона активно формує кримінально-корумповану економіку. Так, не є
великим секретом,  що кримінальна економіка хабарями стимулює та зацікавлює,
а за допомогою використання засобів силового тиску, змушує працювати на себе
адміністративно-командну систему управління.
     Як свідчить попередній  аналіз, "кримінально-чорна" складова  колишньої
"тіньової" економіки бюрократичного типу базувалася передусім на корупції та
на.   витонченій   системі  розкрадання   Державного  майна   за   допомогою
адміністративного  контролю над потоками матеріальних і фінансових ресурсів,
що розподілялись з умов реального або штучно створюваного дефіциту.
     Власне  кажучи,   саме  період  переходу  внутрішньо-неін-тегрованої  і
коопераційно-неструктурованої економіки України
     45
       до  ринкових  відносин  лише  надав  "мафії""  потенційно  необмежені
економічні  та  політичні  можливості   щодо   поширення  вже  "освоєних"  і
захоплених нових зон її монопольного впливу. Будучи досить надійно захищеною
своїми  високими  владними  покровителями  від  будь-яких  форм  ефективного
переслідування  і  справжнього  (тобто  еквівалентного  заподіяній  шкоді та
збиткам)   покарання,   вона  підпорядковує  під  свій  контроль  не  тільки
"тіньові",  але й легальні, "світлі"  форми  підприємництва. Можна  впевнено
стверджувати, що  на  цей  час  жодна державна структура  не  має  реального
уявлення про реальний стан та  динаміку цього процесу (тобто про те, скільки
підприємств, установ і організацій вже знаходиться під монопольним контролем
мафіозних  структур, скільки осіб з  апарату  органів державного  управління
працюють  на її  замовлення).  Отже,  у суспільства  до  того часу  відсутня
репрезентативна    інформація    щодо    дійсного    стану    і    масштабів
"криміна