м  реалізувати і легалізувати  доходи від  злочинної
діяльності і  тим  самим  підкріплює їх спроможність  продовжувати і  надалі
чинити злочини у  ще більших масштабах.  Тобто  одним із  найбільш  потужних
джерел живлення  "чорної"" економіки є можливість безперешкодно  відмивати і
використовувати  "брудні"  гроші.  По-друге,  "відмивання  грошей"  підриває
довіру  суспільства  до всієї фінансової  системи, і є  загрозою нормальному
функціонуванню кредитно-фінансових установ  країни.  По-третє,  "відмивання"
грошей є явищем, що порушує  інтереси законного бізнесу і його клієнтів, які
повинні
     Саме цими  ознаками пояснюється  привабливість для  "відмивання" грошей
таких  країн,  як  Панама,  Гонконг,  Кайманські  і  Багамські  острови  або
економічних (офшорних) зон тощо.
     Відкриття  анонімних  валютних  рахунків  дозволено  Указом  Президента
України  від  1  серпня  1995  року.  Порядок  відкриття  та  функціонування
анонімних  валютних  рахунків  фізичних  осіб  (резидентів  і  нерезидентів)
затверджено постановою Правління  Національного банку України  No 205 від 16
серпня 1995 року.
     91
     бути надійно захищеними від злочинної кримінально-мафіозної діяльності.
Це в свою чергу згубно впливає на  процес  залучення  до країни інвестицій з
боку солідного іноземного капіталу.
     За законодавством України "відмивання брудних грошей" не є кримінальним
злочином.  Тобто в нашій  країні немає  спеціальних законодавчих актів,  які
безпосередньо націлені на  боротьбу  із "відмиванням" грошей, тому і правова
відповідальність за такі  дії відсутня. Саме тому можна  стверджувати,  що в
Україні,  де створені найсприятливіші умови,  поширюється процес "відмивання
брудних грошей"  як вітчизняного криміна-літету, так  і міжнародної мафії. У
зв'язку з цим  природно постає  питання  щодо того, чи можна використовувати
нашу  існуючу базу  законів  для  обмеження цього  небезпечного  явища.  Для
відповіді на ці питання необхідно співставити вимоги закордонного (передусім
американського)  законодавства, із вітчизняним в частині  надання установами
банківської  системи  звітів,  зберігання обліково-звітної  документації  та
подання   інформації   щодо   взаємовідносин    з   іноземними   фінансовими
організаціями державним контрольним та правоохоронним органам.
     Так,  скажімо,  кредитно-фінансові  установи  США  надають  звіти  щодо
валютних  операцій  і   платежів  готівкою,  що  отримуються  в  торгівлі  і
підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну базу для аналізу
та пошуку "відми-вателів". По-друге, у випадках  обгрунтованої підозри  щодо
тієї чи іншої  особи у  "відмиванні"  грошей такі відомості дають можливість
встановлювати  рух його  грошових коштів та  підтвердити факти "відмивання",
тобто отримати необхідні докази.
     У  нас же не передбачено звіти ані по  депозитах, ані по обсягах зняття
вкладів,  платежах або  переказах, ні  щодо  отримання  готівкових  грошових
коштів,  у   зв'язку  із  чим  аналіз   інформації,   що  стосується  пошуку
"відмивателів" і їх покривателів стає майже неможливим. Тобто незаперечним є
той факт, що на  шляху поширення цього  злочинного  явища  відсутні будь-які
правові та організаційно-процедурні механізми та бар'єри.
     Слід  додати,  що  поширенню  "тіньових"  процесів, особливо  таких, як
"відмивання" грошей та масштабне ухилення від сплати податків в нашій країні
сприяє відсутність необхідного балансу
     92
     між правами приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами
посадових  осіб контрольних  та  правоохоронних органів держави в  отриманні
матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що відноситься до
справи слідства, яка випливає із закону про банки та  банківську  діяльність
щодо банківської  таємниці. У зв'язку  з цими  статтями оперативні  та  інші
працівники   правоохоронних  органів  позбавлені   можливостей  доступу   до
інформації по  рахунках  юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків
неможливо  здійснювати  перевірку  та  відкривати кримінальні справи.  Тому,
навіть  при наявності  обгрунтованих  підстав щодо здійснення злочину, ніхто
(ні  слідчий, ні прокурор, ні  суддя,  ні інші  особи)  не в силах  вирішити
питання щодо вилучення певних документів та отримання  даних про операції по
рахунках  конкретних  фірм  і  юридичних осіб,  не порушуючи  при цьому норм
чинного законодавства.
     Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від служби
внутрішніх  доходів  країн,  що  мають розвинену ринкову економіку,  вона не
тільки не наділена правом  розслідування, але навіть  не має  статусу органу
дізнання, у  зв'язку із чим  обов'язки по  перевірці правильності визначення
прибутку   та   обчислення   податків   податковими   інспекторами  фактично
виконуються  лише шляхом арифметичного  розрахунку даних, що  є  у первинних
документах. Тому  співставити  їх із відомостями,  що  подані у деклараціях,
фактично неможливо.  Проте,  навіть  за існуючих  обмежень  аналіз порушених
кримінальних  справ,  актів,  документальних  перевірок, наявної оперативної
інформації, що  був проведений Державною податковою Адміністрацією  України,
засвідчує,  що  внаслідок  правової   неврегульо-ваності  та  недосконалості
діючого законодавства,  банківська  система України стала однією  з головних
сфер ухилення від  сплати  податків ділками  "тіньової"" економіки.  З  цією
метою  ними створюється  мережа  фіктивних  підприємств,  за  допомогою яких
вуалюються незаконні фінансово-господарські операції.
     Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що, наприклад, у
листопаді 1997 року підрозділами  податкової поліції  виявлена  561 фіктивна
фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по "ЛОРО-рахунках"
банків-нерезидентів. Ді-
     93
      ями  правопорушників  завдається  величезна шкода економіці  і бюджету
держави.  Тільки  в  м.  Києві у  1997 році  виявлено  1,5 тисячі  фіктивних
структур,  на рахунках яких  було заблоковано 17  млн.  грн., у  той час  як
загальна сума прихованих від оподаткування  угод, проведених через ці фірми,
перевищила З млрд. гривень.'
     Виходячи  із викладеного, в процесі реалізації  законодавчої стратегії,
яка  спрямована  на  обмеження  процесів   "тінізації"  економіки   України,
необхідно,  як це неодноразово зазначалося,  максимально  враховувати досвід
країн,  які мають  цивілізовану  ринкову  економіку щодо  створення  надійно
діючих  правових умов та  організаційно процедурних  механізмів  приборкання
кримінальної економіки.
     3.2.  Досвід  США  щодо  створення  умов  правового  обмеження  проявів
"тінізацТ" економіки, який може бути застосований у вітчизняній практиці
     Вирішення питання обмеження  процесів  "тінізації"  економічного  життя
країни  передусім  потребує  здійснення  на  законодавчому,  процедурному та
організаційно-виконавчому рівнях вирішення двох питань.  По-перше, створення
надійної  системи  правового  попередження  можливості відмивання  "брудних"
грошей,  і  по-друге,  створення  надійної  правової  бази  для  ефективного
функціонування податкової системи.
     У  зв'язку  із тим,  що  "відмивання" грошей  прийняло  загальносвітові
масштаби, законодавці  країн, що мають розвинуту ринкову економіку  прагнуть
захистити  свої країни від  поширення  на  їх територію  цього  явища.  Вони
затверджують  закони,  що спрямовані  на  організацію державними органами  і
банками контролю за  вкладами  і  рухом грошових коштів громадян, що створює
значні  ускладнення  в   діяльності  кримінально-мафіозних  структур  та  їх
"чорної" економічної бази.
     В основному ці закони спрямовані на те, щоб  зафіксувати  рух грошей на
ключових стадіях,  тобто робиться все можливе для  того,  щоб гроші залишали
"слід",  за  яким  можна було б прослідкувати їх шлях у зворотній бік аж  до
джерела походження.
     Які ж  це  стадії? Як  уже  відзначалось,  злочинці  здійснюють  велику
кількість різних операцій  і  засобів, щоб приховати кримінальне  походження
коштів.  Однак,  всі ці методи включають проходження грошей через стадії, де
можливе їх виявлення, тобто грошова готівка повинна або експортуватися через
територіальний   кордон,   а   потім   осісти  на   рахунках   в   іноземних
кредитно-фінансових  установах,  або  повернутися  назад,  або  ж  необхідно
запевнити вітчизняну банківську установу, що значний  вклад грошової готівки
є законним.
     Отже, ключовими для виявлення операцій щодо  "відмивання"  грошей  є їх
основні стадії, по-перше, де готівка входить у вітчизняну кредитно-фінансову
систему і, по-друге, де вона перетинає кордон для інтегрування  у закордонні
фінансові  системи,  звідки  повертається  на батьківщину у  формі  законних
переказів.
     Ступінь і жорсткість  контролю  цих етапів у різних країнах неоднакова.
Найбільш  рішуче у  вирішенні цього  питання діють Сполучені  Штати Америки.
Вивчення  правової  системи  Сполучених Штатів  Америки свідчить, що  багато
положень  федерального  законодавства,  спрямованих  на рішучу  боротьбу  із
"відмиванням" грошей, були встановлені у  зв'язку з прийняттям протягом 1970
-  1988  років  п'яти  спеціальних  законодавчих   актів,  зміст  яких  буде
проаналізований нами у хронологічній ретроспективі'.
     Прийняття  федерального  "Акта про банківську таємницю"  (1970 p.) було
результатом  усвідомлення  та стурбованості  урядових  кіл,  законодавців та
громадськості  щодо зростаючого  використання кредитно-фінансових  установ у
злочинних  цілях, а також використання  громадянами США іноземних фінансових
установ з  метою порушення  і обходу американських  законів. Цей закон надав
міністру фінансів право встановлювати відпо-
     3   доповідної  записки   Головного  управління   економічного  аналізу
Державної  податкової Адміністрації України  "Про заходи  щодо  забезпечення
надходження доходів у 1998 році" (9 січня 1998 p.). - С. 24
     94
     Переклади текстів зазначених законодавчих актів див.: В. О.  Мандибура.
Правовий  механізм  контролю   за  "відмиванням"  грошей  та   напрями  його
вдосконалення  (аналітично-інформаційно  доповідь),  додатки  1,  2  і  3 //
Секретаріат Верховної Ради України, вересень 1996 p.
     95
       відні  вимоги  на   ведення   обліку  і  подання  звітів  фінансовими
установами.
     У відповідності  до першого  розділу закону кредитно-фінансові установи
зобов'язані зберігати щонайменше  п'ять  років  обліково-звітну документацію
таких  видів,  що "мають високу  ступінь  застосування  в карних, податкових
розслідуваннях, судових процедурах".
     Ці документи включають: 1)  інформацію про будь-яке  надання кредиту на
суму, що перевищує 10 тис. доларів (якщо тільки він  не забезпечений часткою
нерухомості);  2)  документ  про  будь-яке доручення,  отримане або дане  на
переказ,  що  перевищує 10  тис. доларів,  будь-якій  особі  (від  будь-якої
особи), на  будь-який  рахунок (з будь-якого рахунку), в  будь-яке місце (із
будь-якого  місця) поза США;  3) зразки підписів;  4) ідентифікаційні номери
платників  податків  для  визначення  рахунків;  5)  картки  бухгалтерського
обліку, які  вказують на операції по  рахунках  і  копії чеків  на суму,  що
перевищує 100 доларів, які сплачені у банку.
     За  порушення  цих  вимог  на  банківську установу, директора, посадову
особу, службовця за законом може бути накладено цивільно-правове покарання у
вигляді штрафу до 10 тис. доларів за кожне порушення.
     Другий  розділ   цього  акту  вимагає   надання  наступних  звітів  від
кредитно-фінансових  установ:  1)  про  валютні  операції   (CTъ);   2)  про
міжнародне перевезення  валюти або кредитно-грошових  документів (CMIъ);  3)
про іноземні банки і фінансові рахунки (EBAъ).
     Американські установи, на які розповсюджуються вимоги акта (такі як: 1)
банківські установи;  2)  маклерські  контори торговців цінними паперами; 3)
міжнародні  підприємства взаємного кредиту в національних валютах; 4) чекові
касири; 5) телеграфні компанії; 6) казино, що мають ліцензію та річний доход
понад 1 млн.доларів;  7) поштову службу і деякі інші), повинні подавати звіт
щодо   кожної   валютної  операції  службі   внутрішніх  доходів  (податкове
управління  із правом  розслідування  фінансових злочинів -- IъS), створеній
при  Міністерстві  фінансів  США,  про  кожен депозит, вилучання  грошей  із
рахунку, обмін
     96
     валюти або інший платіж  або  переказ, що включає валютні  операції  на
суму, що перевищує 10 тис. доларів.
     Міністр фінансів  має  право дати  дозвіл  на  звільнення  від  подання
звітів. Банки також  можуть звільнити окремі  операції окремих клієнтів, але
лише за умови,  якщо банк "може  надати обгрунтовані висновки, що ці суми не
перевищують   сум,   спів-ставних   із   звичайною   поведінкою    законного
підприємництва".
     Закон вимагає при заповненні звіту кредитно-фінансової установи подання
різних  відомостей щодо операцій, що включають такі дані: 1) про особистість
людини,  що здійснює операцію; 2) про номер цієї особи в системі соціального
забезпечення,   адресу,  рід   заняття   і   дату  народження;  3)  про  тип
ідентифікації, яка застосовується  для встановлення особи конкретної людини,
номера  ведійського  свідоцтва,  кредитної  картки,  паспорта   та  ін.;  4)
документи, які  були використані  для  зазначеної  ідентифікації;  5)  номер
рахунку  клієнта;  6)  тип операції і  загальна сума,  а також відомості про
залучення в операцію іноземної валюти; чек або телеграфний грошовий переказ.
     З січня 1990 року правова регламентація вимагає застосовувати додаткову
форму звітності, що  має спеціальну клітинку, яку  необхідно відмітити, якщо
установа  вважає  операцію  підозрілою.  Ця  форма  повинна  бути  підписана
службовцем,  який  її  заповнив,  а  також  посадовою  особою  установи,  що
перевірила і затвердила її.  Особи,  що порушують це положення  федерального
закону, підлягають кримінальному або цивільно-правовому покаранню. При цьому
сума адміністративного штрафу не може перевищувати суми валюти, залученої до
операції.
     Окремі  положення федерального  закону  вимагають також подавати  інший
звіт  за  формою 8300  щодо платежів готівкою в сумі,  що перевищує  10 тис.
доларів, які  отримані в  торгівлі  або  підприємництві.  Інформація із  цих
звітів також допомагає від-слідкувати рух грошей по каналах обігу і  корисна
при   розслідуванні   по  справах   "відмивання"   грошей  і   ухилення  від
оподаткування.  Цю  вимогу  введено  в  дію у 1984  році  і  кодифіковано  в
Податковому кодексі. Заповнюючи цей звіт, отримувач грошової готівки повинен
включати до нього прізвище,  адресу і ідентифікаційний номер особи, від якої
отримана готівка. Як-97
     що  угода була  здійснена  від чийогось імені,  то вносяться дані на цю
особу. Ця форма повинна бути подана в IъS не пізніше 15 діб  після отримання
готівки.
     Особи, які свідомо не  подають  зазначений  звіт, визнаються такими, що
чинять злочин, і  до них застосовуються штрафи  до 25  тис. доларів (або 100
тис. доларів у  випадках  корпорації) і/або тюремне ув'язнення на строк до 5
років.
     Звіт про міжнародне перевезення валюти або кредитно-грошових документів
за формою 4790 повинен надаватися митній службі будь-якою особою, що ввозить
понад  10 тис. доларів у США або вивозить  із  них. Звіт надається  також  у
випадку,  якщо  особа  отримує з іншої  країни  суму, що  перевищує  10 тис.
доларів. Поняття "кредитно-грошові документи" включає валюту США і  іноземну
валюту,  всі  оборотні  документи  на  пред'явника  (чеки,  видані  окремими
особами,  компанією,  банком,  касиром, а  також  туристичні  чеки,  боргові
зобов'язання і грошові перекази, цінні папери  або акції на  пред'явника  та
ін.).
     Від резидентів США вимагається  вести облік і надавати звіти щодо своїх
взаємовідносин  з   будь-якими  іноземними   фінансовими  організаціями.  Це
стосується  осіб, які  беруть фінансову  участь в іноземному банку у вигляді
цінних паперів або іншого фінансового рахунку, а також осіб, які мають право
підпису або  будь-який інший дозвіл щодо  користування  таким рахунком. Звіт
надається за формою 90-22.1 Службі внутрішніх доходів щорічно.
     За порушення цих правил до особи може бути застосовано цивільно-правове
покарання у вигляді штрафу до 100 тис. доларів, але не більше грошової суми,
що залучена  в  операції, а  також кримінальне  покарання  --  штраф, що  не
перевищує 250 тис.доларів і/або тюремне ув'язнення до 5 років.
     Прийняття законодавчого Акту від 29.10.1970 року (про  внесення змін до
Федерального  Акту про  страхування  вкладів щодо  вимоги  від застрахованих
банків вести повні записи, а також надавати звіти до  Департаменту Скарбниці
про  проведення певних операцій у валюті  США)  було  зумовлено необхідністю
забезпечити належні умови щодо надання інформації суб'єктами підприємницької
діяльності при веденні розслідування
     кримінальних справ,  чим була суттєво обмежена  можливість "відмивання"
грошей.
     Законом були  суттєво  розширені  повноваження Секретаря  Скарбниці  (у
порівнянні з Кодексом США  1952 p.) щодо посилення і  регламентації вимог до
ведення  відповідних  записів  не-застрахованим  банком  чи  незастрахованою
установою,  або ж будь-якою особою, що задіяна в підприємницькій діяльності,
стосовно змін, які  відбулися у власності, формі  ведення обліку і контролю,
формі управління та процедурі подання цих звітів.
     Процедурна  регламентація  зобов'язувала  означених суб'єктів  подавати
відповідні  звіти  у  разі,  коли  вони  "є  вкрай  необхідні  для   ведення
розслідувань  кримінальних  справ, справ,  які стосуються  податків,  та для
регулятивних розслідувань чи проваджень по справах".
     Зберігання та ведення  записів по зазначеній звітності в електронній чи
автоматизованій  формі  дозволялись  тільки  "за умови дотримання  положень,
визначених Секретарем Скарбниці.
     У разі порушень  закону Секретарю  скарбниці надавалось право "прийняти
рішення передати справу  до відповідного районного суду США, чи відповідного
суду США  будь-якої  території чи іншого  місця (за умови,  що вони наділені
юрисдикцією   США  забороняти   такі  дії  чи  практику).  Після   належного
повідомлення  дозволяється  виносити  безстрокову або  тимчасову  су-Ґ  дову
заборону  чи   видавати  заборонений   судовий   наказ  без   мож-а  ливості
використання застави. За зверненням Секретаря будь-fv який з означених судів
може також видавати  обов'язкові  судові •||у заборони, за якими  особа  має
виконувати рішення Секретаря...". 1  Актом регламентовано, що в разі кожного
свідомого пору-й шення будь-якого положення  чи порушення, скоєного через |1
Недбалість,  Секретар до  таких осіб, якщо  вони  мають форму ^ партнерства,
корпорацій  чи  іншу  форму  підприємства  по  відно-^  щенню  до  партнера,
керівника,  службовця  чи найманого  пра-g Півника цього  підприємства, який
свідомо  або  виключно  через  ^недбалість  бере  участь у  порушенні,  може
визначити  розмір  Іій  штрафу  за  цивільним  покаранням, який  не  повинен
перевищува-Ц ти 10 тис. доларів США.
     •^&'. •
       У разі неспроможності  особи  сплатити будь-який штраф для  стягнення
цієї суми  в судовому  порядку  за  рішенням  Секретаря  Скарбниці від імені
Сполучених Штатів Америки може  бути розпочата  цивільна справа. Кримінальне
покарання для особи,  що  свідомо порушувала  положення  закону, передбачало
стягнення штрафу, розмір якого  не повинен  перевищувати 1 тис. доларів США,
або ув'язнення строком не більше одного року, або застосування обох покарань
одразу.
     До  особи, що свідомо порушує чи свідомо спричинює порушення будь-якого
положення розділу 21 Федерального Акту про страхування вкладів, або  розділу
411  Державного  акту  про  житло,  якщо  порушення має місце  після скоєння