оєднанні з системою їх конкретних заохочень, може допомогти
прискорити процес подолання стереотипу командно-бюрократичного  менталітету.
До  того ж ця система має  поєднуватися із  створенням так  званих  "гарячих
ліній" для  можливості  фіксації скарг  на незадовільну роботу чиновників із
представниками  підприємницьких  кіл,  а  також  запровадження конкретних та
помірно  диференційованих  санкцій щодо покарання  представників  державного
апарату за порушення цих правил поведінки.
     По-четверте,  слід  значно  спростити  та  суттєво  скоротити кількість
державних інстанцій, а також кількість обов'язкових  візитів підприємців  до
державних установ і організацій для реє-
     118
     страції  та  виконання багаторазової звітності, податкових  платежів та
інших надмірних бюрократичних вимог.
     Насамперед потребують подальшого реформування та чіткого  законодавчого
регулювання   (із  максимальним  залученням   до  цього  досягнень  світової
практики)  ті  сфери  діяльності,  де  на  цей  час  чиновники  мають  право
вирішувати та контролювати справу на свій розсуд. Серед них  можна виділити:
1)  видача  ліцензій,  дозволів,  кількісних  обмежень   (квот)  на  імпорт,
паспортів, банківських ліцензій, оформлення митної документації;
     2) бюрократичне  здійснення цінового контролю; 3)  блокування виходу на
ринок  нових  фірм та інвесторів  і  забезпечення монопольного становища; 4)
бюрократичне визначення виконавців державних замовлень; 5) надання субсидій,
пільгових кредитів, податкових пільг, роздутих допомог та надання можливості
ухилення  від сплати податків; 6) вибірково-дискретне застосування суспільне
необхідних актів регулювальних (особливо тих, що стосуються охорони здоров'я
та екології);  7) приховування чи засекречування бюджетних рахунків та інших
видів "перетікання" державних коштів у приватні кишені тощо.
     Тобто   на   порядку  денному   гостро   стоїть   питання   оптимальної
економіко-правової  дерегуляції   підприємницької  діяльності  у  приватному
секторі економіки країни.
     По-п  'яте,  слід  також  налагодити  правову  та організаційно-кадрову
роботу з метою підвищення рівня професіоналізму,  цивілізованості державного
апарату  та  посилення  його   відповідальності   за  прояви  неуважного   і
некоректного відношення  до  підприємців  усіх форм  власності.  Безперечним
також  є  те, що для  прискорення  процесу  успішної легалізації  "тіньової"
економіки  державні  службовці  мають  заслужити відповідну  довіру  з  боку
підприємців, що представляють новий (тобто приватний) сектор економіки.
     Зміна державної політики у напрямі цивілізованого, гуманного відношення
законодавства та представників державних структур до підприємців, діяльність
яких  не  йде всупереч  суспільно-національним  інтересам,  разом  з  іншими
заходами, що мають бути спрямовані на оптимальну лібералізацію і пом'якшення
умов підприємницької діяльності (особливо у сфері ма-
     119
     теріального   виробництва)    допоможе   зупинити   масове    зростання
"темно-сірої"   складової   "тіньової"  економіки   з  подальшим  створенням
необхідних умов та можливостей її легалізації.
     По-шосте, необхідно усунути існуючі дискримінаційні елементи, що на цей
час  мають місце в  чинному законодавстві та  підвищити ефективність захисту
прав власності  і інтересів підприємців з боку  виконавчої,  законодавчої та
судової влади.
     В  цьому напрямку акцент слід  зробити на тому, що процес вдосконалення
кримінального законодавства на цей час значно відстає від розвитку приватної
власності і  підприємництва.  Так, у Кримінальному кодексі до цього  часу ще
немає такого  поняття, як захист  прав  приватної власності (індивідуальної,
акціонерної   корпоративної).  Необхідно  також   подолати   розподіл   норм
кримінального законодавства на існуючі якісні рівні щодо  здійснення захисту
різних  форм власності, встановивши при  цьому єдине всеохоплююче поняття --
"чуже майно (власність)".
     Вбачається,  що  широкий  доступ  суб'єктів  приватної  підприємницької
діяльності до надзвичайно потужних і ще не заді-яних потенційних можливостей
державного правового захисту особистих  майнових прав може  стати  достатньо
сильним  стимулом  і  необхідним  гарантом  полегшення  процесу  легалізації
"темно-сірої" економіки.
     Необхідно також зазначити, що  замість  посилення  захисту майнових  та
комерційних прав  підприємців на цей час нові  статті Кримінального  кодексу
вводять  недостатньо  обнадійливі  за  кінцевими  наслідками  їх  практичної
реалізації карні заходи, такі  як, скажімо, кримінальна  відповідальність за
самосуд  (тобто  насильницький  самозахист  особистих  інтересів  учасниками
комерційних відносин).  Так,  наприклад, стаття  198-2 накладає  кримінальну
відповідальність за "примус до  виконання або невиконання  цивільно-правових
зобов'язань, або  вимоги виконувати або не виконувати той чи інший  договір,
угоду або інше цивільно-правове зобов'язання під загрозою насилля...". Кожне
із  зазначених  положень  не може  бути  надійним  бар'єром  проти  випадків
самосуду, до  якого за  певних  обставин  можуть вдатися  як легальні, так і
"тіньові" бізнесмени за умов фактичної відсут-
     120
     ності надійної та адекватної економічним обставинам  системи захисту їх
прав та інтересів з боку держави.
     Можна  передбачати,  що  результативна  ефективність  зазначеної статті
Кримінального кодексу не може бути  потенційно високою, оскільки механізм її
дії повністю  залежатиме від  добровільного бажання бізнесменів, що діють  в
"тіньовій"  економіці,   відкривати  органам  правосуддя  свій  нелегальний-
статус.   Одночасно  скорочення  таких  злочинів  залежатиме  від  наявності
реальної альтернативної можливості всіх "підприємців-тіньови-ків" звернутися
за ефективним захистом своїх майнових і комерційних прав в органи цивільного
арбітражу або  третейський суд, рішення яких  будуть обов'язково  виконані з
необхідною оперативністю і ефективністю при  дотриманні необхідних  правових
умов збереження комерційної таємниці.
     Для активного захисту прав підприємців приватної форми власності та для
активізації масового залучення учасників "тіньової" економіки до легалізації
своєї підприємницької діяльності необхідно  також вдосконалити законодавчу і
організаційно-процедурну  базу посилення надійності захисту їх майнових прав
і  комерційних  інтересів.  У цьому напрямі  одним із  необхідних моментів є
створення  широкої мережі  не  тільки  судових, але й напівофіційних органів
вирішення комерційних спорів, таких як  третейський  суд.  Це дозволить мати
право зберігання конфіденційності сторін,  а також створити процедурні умови
для  примусового  виконання  їх  легально-обгрунтованих рішень  відповідними
оперативними органами державної виконавчої влади.
     Надання підприємцям реально гарантованої державою можливості звернутися
за  оперативним  і  справедливим  захистом  своїх  прав,  не  використовуючи
можливості таких  форм захисту, що базуються на насильницько-кримінальних та
інших протиправних методах, вирішення спірних питань буде  сприяти створенню
необхідних  умов  для  легалізації  "темно-сірої""  економіки та  подальшого
скорочення бази живлення економічної злочинності в Україні.
     По-сьоме,  необхідно  організувати  більш  ефективний державний  захист
приватного підприємництва від зазіхань могутніх
     121
     владних  корупціонерів, а  також  від  тиску  на  них  "криваво-чорних"
правопорушників.
     Слабка  ефективність,  певна корумпованість та  ще  існуючий застарілий
"ворожо-класовий" підхід правоохоронних органів до підприємців (що до того ж
посилюється  відсутністю  на  цей  час  ефективно діючої системи  державного
захисту  підприємців  від  шантажу  і  тиску  з боку  кримінальних  структур
нападів, рекету, кілерства, викрадень бізнесменів та членів їх родин з метою
викупу  тощо) є одним з чинників, що гальмує можливість легалізації  значної
частини "тіньової" економіки в Україні.
     Для успішного  виконання  безпосередніх  обов'язків,  що  стоять  перед
органами міліції, а саме -- захисту  суспільства і економіки від агресивного
насильства  з  боку   кримінально-небезпечних   осіб  та  їх   організованих
угруповань,  --  необхідно,  передусім, звільнити  міліцію  та  інші  силові
державні структури від рутинної та малоефективної роботи з менш небезпечними
видами злочинності, і особливо з "темно-сірою" підприємницькою діяльністю.
     За цих умов основні зусилля і потенційні ресурси правоохоронних органів
мають   бути   сконцентровані  на  виявленні,  розкритті  та  переслідуванні
"криваво-чорних"  злочинів  (тобто  кримінальних дій з елементами насильства
або загрози  такого насильства) у відношенні  до будь-якої особи, враховуючи
також і суб'єктів "тіньової" економічної діяльності.
     Україна, як і  будь-яка країна, що розбудовує демократичне суспільство,
має   бути   зацікавлена,   передусім,   в   очищенні   свого   внутрішнього
соціально-економічного середовища, а  також  надійному захисті населення від
кримінального  терору  з  боку  "криваво-чорної"   злочинності.  Саме   тому
найближчим часом необхідно створити таку систему законодавчого забезпечення,
яка б дозволила правоохоронним органам будувати свою роботу у  відповідності
із  присягою: однаково  захищати  всіх  без винятку жертв  насильництва,  що
потерпіли   від  злочинного  світу  і  не  відволікатися  на  "боротьбу"  із
незначними правопорушеннями, які на цей час існують у "темно-сірому" секторі
"тіньової" економіки. У той  же час  роботою щодо  легалізації  "темно-сірих
тіньовиків"  повинні  займатися  виключно   податкові  і  спеціальні  органи
державної виконавчої влади.
     122
     У  практику  діяльності  правоохоронних органів потрібно  впроваджувати
чіткі  підходи  щодо  розмежування  капіталів  кримінальних   елементів   та
"тіньовиків-господарників".   Це   відповідним  чином  повинно  випливати  з
правових актів,  які юри-дично мають закріплювати  ці якісні відмінності, що
особливо важливо для  підвищення результативності  у боротьбі з  економічною
злочинністю  та  корупцією.   У  правотворчій  і  правозахис-ній  діяльності
необхідно також брати до уваги  весь існуючий арсенал (від насильницьких  до
економічних)  засобів, що на  цей  час застосовує  кримінальна  система  для
підтримання свого "тіньового правопорядку" і впроваджувати на базі цих знань
надійні механізми їх знешкоджень.'
     Необхідно  формувати нове ставлення громадськості й  офіційних структур
до  вітчизняних підприємців, у тому  числі і до тих, хто мешкає за кордоном.
Проте це питання є значно складнішим, ніж здається на перший погляд.
     Найскладнішим  тут  є  реалізація   програми  стимулювання  репатріації
капіталів і перетворення їх на надійний  інвестиційний ресурс  України. Вона
повинна  бути  проведена  з  урахуванням   світового   досвіду   і  сучасних
можливостей України. Але при її реалізації важливо врахувати  чотири суттєві
особливості.
     По-перше, те, що український ринок має значні переваги для вітчизняного
підприємця, який вивіз  капітали  за кордон (тобто,  порівняно з  іноземними
ринками, має відносно вищу норму  прибутку на вкладений  капітал, краще знає
умови ІУ кон'юнктурні  особливості вітчизняного ринку, має сталі осо-|Єбисті
зв'язки і  знайомства з  представниками органів влади та ї|)Яравління тощо),
перед ринком країн Заходу сумнівів  не ви-ЦКДикає. Але "біженців" на цей час
стримує передусім небезпека Цпереслідування з боку правоохоронних органів (у
зв'язку  з  ми-^^лим  порушенням законів),  а також  можливий тиск  на них з
кримінальних структур.
     Так, на цей час "нові форми"  вимагання, що пов'язані з поверненням WIB
і  боргів за  невиконаними  угодами та  зобов'язаннями, встановлюють  РЩійну
таксу за їх "вибивання" - до 50 % від повернутої- суми боргу.
     123
     По-друге, слід зазначити, що можливі економічні та соціальні  наслідки,
які  будуть мати місце після здійснення заходів, спрямованих на легалізацію,
тобто  законодавче оформлення  своєрідної "правової індульгенції" нелегально
вивезеним капіталам, що мають протиправне походження, в разі їх повернення в
Україну потребують ретельного вивчення. Адже йдеться про масштабну  амністію
фінансових  наслідків   кримінального  присвоєння   національного  багатства
України, що у формі втечі капіталу "упливло" за кордон за певних економічних
та соціально-політичних умов та можливостей.
     У період значного майнового розшарування суспільства  (яке відбувається
протягом  останніх  п'яти років), поширення  бідності і  безробіття, падіння
рівня  життя  більшої  частини населення,  загального загострення соціальної
кризи та зростання в суспільстві  соціальної напруги це питання виходить  за
межі  звичайних  заходів  економічної  політики  і  переходить  переважно  у
політичну  площину.  Йдеться  передусім  про таке  рішення,  яке б  зачіпало
інтереси (причому не лише майнові, але й правові, морально-етичні, соціальні
та  політичні) кожного громадянина і суспільства у  цілому. У зв'язку з  цим
постановка  зазначеного  питання у  практичному  плані  потребує  як мінімум
репрезентативного  вивчення  громадської  думки з цього приводу  (що можливе
лише  під  час всенародного  обговорення  або  навіть  за  умови  проведення
референдуму з цього питання).
     По-третє,   за  умови  практичного   застосування  механізму   амністії
капіталів, які втекли за кордон, ця акція не може відбуватися перманентне, а
повинна бути обмеженою у часі (скажімо, піврічним або річним періодом) і при
цьому  мають бути визначені межові терміни "втечі"  капіталів, стосовно яких
може  бути  застосована  амністія (скажімо до капіталів,  що  втекли до 1996
року).
     По-четверте,  практика  засвідчує,  що головною  особливістю  поведінки
фактично  кожного  капіталу,   який  втік  зі  своєї  країни,   після  свого
багатократного  кримінального  масштабо-вання,  є  те,  що  у подальшому він
відшукує для себе  "тиху"  гавань, тобто надійне "сховище", де йому  була  б
гарантована  можливість  збереження.  Тому навіть  і за умови, коли  власник
капіталу отримує від нього самий мінімальний прибуток, це йо-
     124
     го абсолютно влаштовує, оскільки він бажає лише одного --  бути надійно
прикритим від  ризику переслідування і  конфіскації могутністю і  політичною
стабільністю держави, що стала для нього новим місцезнаходженням.  Саме тому
можна  досить точно  прогнозувати,  що практично не відбудеться  очікуваного
масового  повернення  "тіньових" капіталів  до  України, навіть  за умови їх
повної "амністії"" та надання всеосяжних  "пільг", які  тільки  може  надати
держава власникам цих капіталів.
     Проте,  одним   із  найбільш  обміркованих  заходів,  що   може  надати
можливість  повернутись  до рідної країни певній частині  капіталів,  які її
покинули, є створення на території України спеціальної вільної інвестиційної
зони  з наявністю  депозитаріїв  і з реєстрацією цінних паперів відповідними
фінансово-розрахунковими   інститутами,   що   необхідним    чином   надійно
забезпечить додаткові  гарантії  збереження  і  конфіденційності операцій  з
титулами власності зазначених суб'єктів підприємницької діяльності.
     Важливим  є  питання  щодо  можливості  залучення  у  якості  легальних
інвестиційних джерел величезних обсягів "тіньових" коштів, що  має населення
в самій Україні? Чи працюватимуть ці акумульовані багатства найближчим часом
на  економіку  України?  Чи перетворяться зазначені  кошти  на  функціонуючі
капітали та джерела інвестиційних ресурсів у нашій державі -- питання досить
риторичне. Бажання легалізувати кримінальні і напівкри-мінальні капітали для
того, щоб інвестувати їх у хворобливу економіку (яка до того ж контролюється
"малозабезпеченими"   чиновниками)   може  на  практиці   залишитися  досить
ілюзорною  мрією.  Найбільш  вірогідним  за  цих  умов  є  те,  що "тіньові"
накопичення   ще   довгий   час  працюватимуть   поза   сферою   суспільного
матеріального  виробництва,  залишаючись   "тіньовими".   Навіть   уСША,  що
історично не проходили через період кримінальної приватизації держвласності,
і мали  більш,  ніж сторічний досвід парламентаризму  та двохсотрічний  стаж
розбудови ринкових відносин,  процес "відмивання"  "тіньової" економіки 20-х
років тривав понад ЗО років і, в основному,  завершився лише у 60-х роках. ,
Проте,  незважаючи   на   вищесказане,  не   слід   відкидати  мож-ріДИвість
санкціонування державою громадянам на  обмежений Ч^еріод, інвестувати  кошти
(джерела надходження яких м'яко
     125
     кажучи  є  сумнівними),  у сільське господарство, будівництво,  в  тому
числі житлове,  легку,  харчову  промисловість  без  подання декларацій  про
джерела походження цих доходів.
     Емпірика  періоду ринкової  трансформації є такою,  що на цей  час  вже
досить  наївною здається нещодавно поширена серед науковців  і представників
владних  структур  теза, за якою ринок все сам розставить  на  свої місця, а
перехід  до ринкової економіки, лібералізація відносин  між  державою  і  її
суб'єктами,   а   також   між  самими   суб'єктами  господарсько-комерційної
діяльності  автоматично ліквідуює "тіньову" економіку і дозволять вивести її
на "світло".
     Свідченням того, що це далеко не  так, є  не тільки набутий вітчизняний
досвід, а й досить бурхливий розвиток "тіньової" економіки в більшості країн
Заходу.
     Безумовно  можливо  очікувати об'єктивного  самовідмирання  тих проявів
"тіньової"" економіки, які зросли на ниві адміністративно-командної  системи
та її "відлуння". У той же час не слід думати, що начебто вся діюча у "тіні"
частка  економіки  може  бути  легалізованою лише  шляхом дерегуляції, тобто
зняттям тих  чи інших заборон і обмежень у діяльності суб'єктів  економічних
відносин або зменшенням податково-фіскального тиску на них до  самої  нижчої
позначки, яку може собі дозволити держава.
     В  економічній  політиці та законодавчій діяльності, що  спрямовані  на
обмеження "тіньових"  процесів, слід прагматичне  усвідомити, що  реально на
легалізацію, навіть  за  самих  сприятливих  для  "тіньового" бізнесу  умов,
підуть лише  ті,  хто в межах своєї "тіньової" діяльності  прагне не стільки
миттєво нажитися, скільки легітимне і швидко заробити та самореалізуватися у
якості  підприємців. Значну  ж  частину  "тіньовиків"  по той бік суспільних
інтересів  та  закону  привела  ненажерлива  гонитва  за  надприбутками,  що
отримуються будь-яким, переважно  кримінальним шляхом. І якщо  нові"  якісно
досконалі  законодавчі правила перекриють для них саму  можливість отримання
надприбутків,  то  навряд  чи  вони  із  цим  погодяться  і будуть  діяти  у
відповідності  до  чинного  законодавства.  Можливості  розвитку  ринку і їх
особиста аморальність природно підштовхне цих суб'єктів лише  до зміни  форм
діяльності, пошуку нових сфер
     126
     і джерел отримання надприбутку, навіть  якщо вони матимуть  кримінальне
походження.
     Ті,  хто  звик  діяти "по  той  бік  закону",  саме "на  тому  боці"  і
почуватимуть себе "як риба  в  воді".  Тому  для них легалізація економічної
діяльності означає передусім зміну способу життя, складу думки, необхідність
налагодження  нових  зв'язків, дотримання  нових правил, навіть якщо вони  і
встановлені у відповідності до потреб  забезпечення діяльності цивілізованої
ринкової економіки. Оскільки все ж  таки  це  є  правила, до яких  необхідно
підпорядковувати  власне приватне підприємництво,  тобто підкорятись  певній
фіксованій  і суб'єктивно досить незручній системі  законодавчих  обмежень і
заборон.
     Тому корумпована "чорна" економіка і мафіозні структури будуть постійно
створюватимуть  протидію  справжньому,  а  не  декларативному  розкріпаченню
ринку, а також налагодженню надійного механізму  захисту державної  "кишені"
(тобт