вони отримані
     За  оцінками  фахівців  у кінці  80-х  років  у народному  господарстві
абсолютний рівень привласнених "тіньових"  доходів у сільському господарстві
становив  близько 23 млрд. крб., далі йшли: ринок "тіньових" послуг (20 - 22
млрд.  крб.);  торгівля  і  суспільне  харчування  (біля  17  млрд.   крб.);
будівництво (біля 12 млрд. крб.);  промисловість (10 млрд. крб.); інші сфери
матеріального  і нематеріального виробництва ще  близько  25  млрд. крб.  До
цього додавалися доходи від кримінальної діяльності "чорної"
     28
     економіки (оскільки, наприклад, лише обороти наркобізнесу оцінювалися у
15 млрд. крб.)1.
     В економічній  системі СРСР,  де домінували  номенклатурно-бюрократичні
відносини,   різноманітні  приписки  і  списання  були   не  чим  іншим,  як
відповідним  способом   конспірації   "тіньовиків".   Так,  обсяги  приписок
вимірювалися в 1  -  3 відсотка від  обсягу виконаних  робіт  і  оцінювалися
аналітиками в 15 -40 млрд. карбованців.2
     Слід  також  констатувати,  що навіть найвищі  оцінки обсягів  "чорних"
складових  "тіньової"  економіки  не  можна  визнати повністю  об'єктивними,
оскільки в них на  той  час  не  були  фактично враховані дані щодо  обсягів
розкрадання    бюджетних   дотацій,    які   спрямовувалися   на   закупівлю
сільгосппродуктів (на це  в кінці 80-х років  витрачалося біля 50 - 60 млрд.
крб. і  тільки  по м'ясу -- біля 20  млрд.  крб.). Як засвідчувала практика,
основна  частка  цих  коштів   розкрадалася  за  рахунок  різниці  "полюсних
потенціалів", що  робило можливим існування високих закупівельних і  низьких
роздрібних  цін.  Більше  того,  вагома  частка   зафіксованої   статистикою
сільгосппродукції заготовлялася і передавалася споживачам лише на папері, що
частково пояснює на той час існування певних дефіцитів.
     Підсумовуючи  викладене,  можна  відзначити,  що  аналіз  структури  та
якісних  особливостей  формування   внутрішніх  секторів,  а   також  оцінка
загальних масштабів  "тіньової"  економіки  СРСР,  яка була  вихідною  базою
стартового  розвитку  "тіньової"  економіки  незалежної  України,  надає   у
подальшому  можливості на основі генетичної економічної спадковості провести
більш грунтов-
     '  Див.: Теневая зкономика//  А. П. Бунич, А. Й. Гуров, Т. Й. Корягина,
А. А. Крьілов, О. В. Осипенко, К. А. Ульїбин: Сост. Б. А. Дружинина. - М.:
     Зкономика,  1990. - С. 40 -  41; Шулус А. "Теневая зкономика":  реализм
оценок или  предвзятости? //  Зкономические науки. -1990. -  No 5. -  С. 112
-113.
     2 За твердженнями окремих фахівців питома вага приписок у промисловості
СРСР становила від 10 до 15 відсотків (див.: Социалистический труд. -1987. -
No 8. - С. 102 - 103). Ще більші обсяги приписок існували  на транспорті і в
будівництві. За експертними оцінками обсяги приписок у цих галузях складалаи
15 - 20  відсотків. Стосовно фондів заробітної плати працівників цих галузей
це означало, що як мінімум 3-4 млрд. крб. виплачувалося за невиконану роботу
в промисловості  і  2 -  3 млрд.  крб.  на  транспорті. (Див.:  Актуаль-ньіе
вопросьі распределительной политики. - М.: НИИЗИ, 1987. - С. 26).
     29
      не дослідження цього явища, що не тільки продовжує  функціонувати, але
й  перманентне  трансформується  в  умовах  сучасної   соціально-економічної
системи незалежної української держави.
     2. СПЕЦИФІКА УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ
     ТА ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ "ТІНЬОВОЇ" ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
     2.1. Чинники, якісні особливості розвитку
     та основні джерела живлення вітчизняної "тіньової" економіки
     На перший погляд може скластися враження,  що радикальні економічні  та
соціально-політичні  реформи, основною  метою яких є  перехід  до  соціальне
орієнтованої ринкової економіки та  побудова правової  держави, повинні були
зруйнувати,  як  саму  адміністративну  систему  господарювання,  так  і  її
задзеркалля  --  "тіньову" економіку  бюрократичного  типу.  Проте, практика
засвідчує, що в реальному житті цього не сталося.
     Які  ж  основні об'єктивні  та суб'єктивні причини сприяли  масштабному
зростанню  вітчизняної  "тіньової"  економіки,  що до того ж набуває  якісно
нових рис та ознак?
     Серед  низки причин  генерування останнього можна впевнено назвати  дві
основні.
     По-перше, об'єктивно, згідно з теорією трансформацій,  розпад будь-якої
системи  (тим  більше  такої  складної, як соціально-економічна)  на  перших
етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних недоліків
і вад, які іма-нентно були властиві системі, що розпалась.
     Саме тому фактичне збереження в Україні найбільш характерних параметрів
господарського механізму, заснованого на  безконтрольній державній власності
та  державній  монополії,  що  відбувалося на тлі  різкого послаблення,  а у
подальшому і  повної ліквідації директивного принципу планування і розподілу
матеріальних, фінансових  та трудових ресурсів, суттєво загострило  недоліки
старої системи господарювання, оскільки вимагало не-
     30
     змірного    зростання    масштабів    "тіньової     підмазки"    старих
гіпер-трофованих механізмів прийняття рішень,  що почали  діяти  на "новій",
так би мовити "ринковій" основі.
     По-друге, суб'єктивно, хоча старі  владні структури колишньої держави і
розпалися,  проте  не  розпалися  ті  соціальне  стру-ктуровані  у  минулому
спільноти, що їх персоніфікували.  Тобто залишилися люди, які входили до цих
структур і які не тільки не  втратили між собою набутих тісних зв'язків, але
й до  цього часу продовжують зберігати у  недоторканості саме  ті специфічні
стосунки,  що  залишаються побудованими на принципах і  відносинах  кругової
корпоративної поруки, земляцтва, протекціонізму, кумівства і "блату".
     Як   стара,   так   і   генетичне  нею  породжена  нова   бюрократія  в
трансформаційний період опинилися  у  епіцентрі ринкових перетворень. Більше
того, ця унікальна "родинна" спільнота стала провідним суб'єктом  реалізації
"планів"   трансформації   соціальної  та   державної   політики   ринкового
реформування.
     Оскільки  бюрократія  була   і  постійно   залишається  зацікавленою  у
встановленні такої  системи  "ринкових" відносин,  за якою, хоч навіть  і  у
закамуфльованому   вигляді,   має   зберігатися   апаратна   монополія    на
розпорядження  (тобто   на  встановлення  бажаного  для  бюрократії   режиму
регулювання  чи  маніпулювання)   матеріальними,  фінансово-кредитними   або
трудовими ресурсами держави,  то  вона, як і  за  часів директивно-командної
економіки, продовжує залишатися вирішальним  ланцюгом,  що зв'язує ресурси і
суб'єктів підприємницької діяльності.
     Немає необхідності доводити тезу, що влада є не  тільки політичний,  й,
передусім, економічний феномен.
     Як  засвідчує попередній аналіз, за часів старої  системи  бюрократична
влада, за  висловом класика марксизму, фактично мала  у своїй власності саму
державу (тобто  у  її  практично  безконтрольному розпорядженні  знаходились
державне  майно,  фінансові  та національні  природні  багатства). Механізми
реалізації  цієї  влади,  перусім, базувалися  на  експлуатації  чиновниками
статусу свого ієрархічного становища у владній піраміді.
     31
     За  нових умов можливості "спокушувати" чиновників "нічийною" власністю
або   "тіньовими"  надвисокими  доходами   розширилися  практично  до  майже
нелімітованих меж.  Однією  з  головних пільг, що отримала  необюрократія  в
трансформаційний  період,  стала  цілком  легальна  можливість  експлуатації
загальнонаціональної   власності  спільно   з   корпораційними   спільнотами
"тіньовиків",  що  здійснювалась   і  продовжує   здійснюватися  під  гаслом
економічних  реформ.   Вигода  у  цьому  разі  для  зазначеного  своєрідного
"тандема" є обопільною.
     Проте,  і  загроза для  розвитку  суспільства  створюється  надзвичайно
величезна.
     Апаратники,  привласнюючи  в цих  умовах  надвисокі  "тіньові"  доходи,
отримують реальний  доступ до політичної  влади. У результаті переорієнтації
інтересів   високого  чиновництва   величезні   ресурси  держави   починають
спрямовуватися переважно  на цілі,  що  не  мають жодного  відношення ні  до
процесів ринкової трансформації, ні до розвитку країни в цілому.
     Як засвідчує практика, трансформаційна  лібералізація  не тільки сприяє
необхідному розкріпаченню економічного життя, але й  суттєво  посилює рівень
безконтрольності і безкарності  влади необюрократії. Ця влада, в першу чергу
на  свою користь, починає  максимально використовувати як процеси зміни форм
власності (зокрема, приватизацію державного майна і державних фінансів), так
і лібералізацію ціноутворення,  заробітної  плати, послаблення контролю  над
експортно-імпортними операціями,  кредитно-фінансовими  та валютно-грошовими
відносинами, ліквідацію  державної монополії  на  виробництво та  реалізацію
спиртних напоїв, тютюнових виробів, операції з дорогоцінними і стратегічними
металами тощо.
     Зазначені об'єктивні  і суб'єктивні  чинники  на  цей  час призвели  до
аномального  зрощування всіх  найгірших  властивостей  "тіньової"  економіки
старого, так  званого "номенклатурно-бюрократичного",  і нового, "традиційно
ринкового" типу.
     Можна  впевнено стверджувати, що  в Україні  вже  практично  завершився
процес  формування  унікального  "тіньового"  гібриду,   що  має  надпотужне
"кримінально-чорне" ядро. Якісною особливістю цього  системного  "тіньового"
конгломерату є ще
     32
     невідома  до цього  часу  у світовій практиці  неймовірна  витривалість
цього  феномена  до будь-яких  проявів впливу зовнішнього  середовища, тобто
надзвичайна його  спроможність до гнучкої  і  практично  миттєвої  адаптації
відносно будь-яких різких змін, економічних та політичних умов існування.
     Необхідно звернути  увагу  на те, як легко  і досить  природно відбувся
процес   тісного   зрощування   апаратної   і  тіньової   приватизації.   На
трансформаційні  зміни  форм  власності,  як  і  раніше,  вирішальний  вплив
справляла  і справляє  позиція  конкретних  посадових  осіб  та їх  особисті
неформальні зв'язки, а не ринкові закони та  відповідна їм досконала правова
інфраструктура,  що чітко  регламентує  економічні відносини.  Саме це  стає
основною  перешкодою на  шляху створення справжнього ринкового конкурентного
середовища в Україні.
     Складається унікальна  структура  економіки,  яка  живиться  інфляцією,
нееквівалентним обміном результатів праці між суб'єктами ринкових  відносин,
перерозподілом   і  захопленням  чужої   власності,   постійним   зубожінням
переважної частини населення. Ця структура перетворює  корупцію та "тіньові"
принципи  підприємництва на реальні чинники економічного розвитку.  По суті,
на наших  очах  майже  миттєво  сформувався найгірший  різновид  "ринкового"
підприємництва,  що  існує  лише  за   умов   розквіту  корупції,  відвертої
криміналізації  господарсько-комерційних  стосунків між суб'єктами  ринкових
відносин і домінуванні абсолютної та відвертої неповаги до закону.
     У зв'язку з  цим  цікавою є  думка, що була висловлена авторами проекту
"Приватизація"  Центрального європейського  університету  (Р. Фрідманом,  К.
Меррі  та А. Рапачинським), які  системно  займалися досліджуванням еволюції
номенклатурної бюрократії у постсоціалістичних державах. Так, вони вважають,
що  номенклатурний  капіталізм,  який  формується у деяких із цих  країн,  є
неприйнятним ні з моральної, ні з економічної точок  зору' . "З  моральної--
тому, що номенклатура своїм перетворенням на клептократію,  по суті, втілила
в життя відомий вислів соціаліста П'єра Прудона:  "Приватна власність  -- це
крадіжка". З еконо-
     '  Див.:  Огородник  В.  Тіньова  економіка  як кримінально-економічний
феномен. // Політична думка. - 1996. - No> 3 - 4. - С. 91.
     2 " 2 33
      г
     мічної  --  тому, що  "приватизація,  як  стрижень  економічних реформ,
перетворюється на машину політичного торгу  і жорсткого протекціонізму і тим
самим  може  стати  просто  брязкальцем на кораблі  номенклатурного  режиму,
оскільки  приватизація явно просувається не тим курсом, на  який сподівалася
більшість реформаторів. Номенклатура, особливо в країнах СНД,  як  і раніше,
залишається могутнім гравцем  на полі бізнесу, і її подальша присутність тут
матиме як найсерйозніші наслідки".
     Саме цим і можна пояснити те, що економіка України за часів радикальної
трансформації  стала  ще менш контрольованою і  набула  ще більш  фіктивного
характеру.  Про  це  незаперечне  свідчать  і  показники масштабного падіння
обсягів матеріального виробництва, і гіпертрофована зміна його  структури, і
економічно неможливе за  нормальних ринкових  умов збільшення  рівня питомої
ваги  готівкової  маси в структурі грошового  обороту, і зростання фіктивної
складової суспільного капіталу за  умов стагнації її виробничої складової, і
перетворення функціонального капіталу в особисте майно (нерухомість, валюту,
предмети  розкоші,   антикваріат,  коштовності  тощо).  Про  наведене  також
свідчить масова втеча "гарячих" грошей за  кордон (не треба плутати це явище
з об'єктивно нормальним процесом експорту капіталу).
     Тому успіхи приватизації, які в  офіційних звітах фігурують переважно у
показниках  швидкого  зростання нових  організаційних  форм  господарювання,
збільшення  питомої ваги приватного  сектора економіки майже ніякою мірою не
впливають  на  створення тих  умов,  що  необхідні  для  звуження  масштабів
"тіньової"  економіки.  Більше   того,  можна   стверджувати,  що   масштаби
економічної  "тінізації"  швидко  збільшуються   внаслідок  вже  названих  і
наступних чинників:
     1)  включення в процес  розподілу власності нових  об'єктів, що  раніше
були   виключені   з   нього   (земля,   стратегічні   засоби   виробництва,
інфраструктурні галузі, природні родовища, водні ресурси тощо);
     '  Див.:  Огородник  В. Тіньова  економіка  як  кримінально-економічний
феномен. // Політична думка. - 1996. - No 3 - 4. - С. 91 - 92.
     34
     2)   поглиблення   розриву   традиційних   господарських  зв'язків   та
товарно-грошових відносин підприємств  і цілих територій  між собою, а також
масштабування непомірної бартеризації економічних відносин;
     3) недостатнього та недосконалого нормативного забезпечення економічної
реформи,  слабкої  і неефективної  системи  державного обліку і контролю, що
тільки формується після "революційного" зламу аналогічної системи, що  хоч і
досить недосконало, проте функціонувала у державі, яка розпалась;
     4) швидкої та недостатньо ефективної реорганізації структури виконавчої
влади,   що  призводить   до   бюрократичного  (як  організаційного,  так  і
структурного),  збоченого розбухання  державного апарату  за  принципом  "де
густо,    а   де    пусто",   що   у   свою   чергу    сприяє   "тінізації'"
управлінсько-господарських відносин.
     5)    наявності   потужного   фіскально-податкового   пресу,    що    є
антагоністичним  до інтересів і можливостей переважної більшості фізичних та
юридичних  осіб,  які  функціонують  у  межах існуючого  законодавчого  поля
України; відсутності привабливої інвестиційної  альтернативи  щодо залучення
"тіньових" некри-мінальних капіталів у легальну вітчизняну економіку;
     6)  високої  динаміки  зростання кількості  кримінальних структур  і їх
відносно  безкарної  діяльності,  інтеграції  організованої  злочинності  із
суб'єктами  легітимної економічної  діяльності, недостатніх  зусиль  держави
щодо обмеження процесу  легалізації кримінальних авторитетів (і в тому числі
-- в суспільно-політичному житті);
     7)  слабкості   механізмів  суспільно-правового   захисту   громадян  і
підприємств  від економічних зазіхань та  силового тиску  з  боку  злочинних
угруповань,   а  також  досить   неефективної   дії  системи   попередження,
недопущення або  суттєвого  обмеження  можливостей встановлення контролю  за
діяльністю  легального  бізнесу  та  масштабних  проявів  здирництва з  боку
мафіозно-кримінальних структур;
     8) майже повної правової незахищеності суб'єктів економічної діяльності
від  зловживань,  утисків,  протидії  та  дискримінаційних  вимагань  з боку
непрофесійних, несумлінних та
     35
       нечесних чиновників державного  апарату  на  всіх його функціональних
рівнях;
     9) відсутності досконалого, стабільного і збалансованого законодавства,
яке б максимально  чітко регламентувало та  процедурне забезпечувало потреби
та   узгодження   інтересів  суб'єктів   економічної  діяльності;  поширення
правового  нігілізму  представників  владних  структур,  а  також  більшості
населення  країни, що активно (а подекуди і агресивно) бореться за виживання
в несприятливих соціально-економічних умовах;
     10)  посилення міждержавної  інтеграції "кримінально-тіньових" секторів
економіки  і  суб'єктів  (їх спільнот), що  займаються  "чорною" економічною
діяльністю; подальша інтернаціоналізація "кримінально-тіньових" відносин;
     11)  поширення келійності  у організації,  а також наявності  чисельних
процедурних  вад,  що  мають  місце  у  проведенні  приватизації  економічно
перспективних   об'єктів,   переважно   практичного   ігнорування  принципів
конкурентності  і  доступності  для  легальних  капіталів  (в  тому  числі і
закордонних)  об'єктів  приватизації,  що  відбувається  за  умови  штучного
заниження  величини  їх  справжньої  ринкової вартості  у  співставленні  із
світовими цінами на аналогічні об'єкти;
     12) швидкої втрати історичних, глибоко притаманних  українському народу
моральних  традицій,  етичних норм поведінки, що лежать в  основі соціальної
престижності чесної,  кваліфікованої  праці, поваги до  приватної і спільної
власності,  а   також  становлять  вихідну  базу  щодо  дотримання  кодексів
підприємницької та робітничої честі тощо.
     Головною  закономірністю  "тіньового"  господарства,  і  особливо  його
"чорної" складової (а це легко визначається навіть емпірично), є те, що вона
не  тільки  паразитує на існуючих недоліках офіційної економіки, але також і
значно їх посилює та поширює.
     Як результат, кримінальна  складова процесів "тінізації"  базується  на
джерелах   проїдання   і  привласнення  накопичених  у  минулому  суспільних
багатств. Ми є свідками того, як миттєво "розтанули" величезні наднормативні
запаси,   що  були  накопичені  на  державних   підприємствах  (особливо   у
машинобудів-
     36
     ному комплексі України).  Хто  на  цей  час може виміряти рівень  втрат
централізованих і децентралізованих (на підприємствах) оборонних запасів, що
існували  на  момент  проголошення  державної  незалежності?  Хто  визначить
справжні обсяги  проїдання суспільного виробничого  капіталу за  умов,  коли
внаслідок  інфляції  амортизаційні  відрахування  впали  настільки,  що  вже
неспроможні відтворити і  десятої частки функціональних потреб економіки (до
того  ж  і  ті  вартісні  крихи  амортизаційних  залишків  здебільшого  мали
нецільове   функціональне   використання)?   До  цього   слід   добавити   і
лавиноподібне зростання  зовнішньої заборгованості (з  нульової  позначки до
межі, що перевищила  десять мільярдів  доларів), що стало  потужним живлячим
джерелом "тіньовиків", а також ті доходи, що були отримані на посередницьких
"кидках", які базувались на використанні протягом чотирьох років так званого
ефекту "дворівневої" економіки.
     На цей час неможливо  вже заплющувати очі на існуючі чинники розширення
і  поглиблення явищ, що по справжньому є деструктивними і антисуспільними, і
які  підривають  не  тільки  соціально-економічні,  а  і політичні підвалини
української державності. До  найбільш небезпечних з них, передусім, належить
корупція.
     Саме  провідна   роль   бюрократії,  яку   вона  відіграє   в   процесі
приватизації, суттєво впливає на посилення  корупції, розширення  її поля за
рах